Я сиджу і думаю про що мені написати. Напевно як і всі — про кохання, чи може про біль, який нам спричиняють. Ми ображаємося, страждаємо, зраджуємо… А коли ми робимо боляче людям ми цього навіть не помічаємо, а людина з повними очима сліз теж відчуває біль, який відчував ти. Але є сильні люди, які цілю ніч плакали, переживали на цю тему, а на ранок ніби нічого цього не було — сміється, радіє, не подає вигляду, що в неї в середині просто пекло. Пекло, яке не заповняється днями, місяцями, роками. І тут з'являється людина. Проста для всіх, але така дорога тобі. Ти б віддав все на світі, аби бути з нею. І в один прекрасний момент все руйнується — всі мрії, надії. Зрада… і знову біль. І ти ненавидиш цю людину. Фото… пісні… Багато років минуло і ти сидиш і слухаєш музику. І тут раптом та «ваша» пісня. І в середині все ніби розбивається. Ти згадуєш моменти з цією людиною і той біль, що був раніше, кудись дівся. Думаєш: якби можна було б все поміняти ти б поміняв. Всім би ти казав, що ти не заводив дружбу з цією людиною котра спричинила багато болю. А потім розумієш, що ти обманюєш сам себе. Звичайно. Ти хочеш все повернути. 

Але без болю.